В пам'ять

Славка Барбарича, OFM

Проповідь єпископа Ратка Перича

францисканського провінціала о. Томислава Первана

На ПРОЩАЛЬНІЙ СЛУЖБІ БОЖІЙ

________________________________________

Промова єпископа Мостарського і Ратка Перича

на прощальній Службі Божій 26 листопада 2000 року

свято Христа Царя

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Мир вам!

Шановний о. Томиславе, о. Іване, отці, священики, служителі, дорогі брати і сестри.

Цю Службу Божу служимо за душу покійного отця Славка Барбарича, співслужителя Герцеговинської францисканської провінції і з глибини серця висловлюємо людське та християнське співчуття всім членам його парафії.

Перед своєю смертю і смертю інших, особливо рідних, кожен стоїть із трепетом у серці, із сумними очима, але Бог має право покликати до себе з цього світу в небесний дім кого захоче і в який захоче час і з якого хоче місця, чи так, як Він хоче. Він ні з ким не говорить про нашу смерть, ані не звільняє нікого від смерті. Він є Творцем нашого тіла і нашої душі, повновладний господар часу й вічності. Тому ми всі стоїмо перед Богом у смиренні й мирі.

Перед Божим покликом змовкають усі людські розуміння Нехай у свято Христа Царя, яке сьогодні святкуємо, Бог прийме душу покійного священика отця Славка і винагородить його за всі добрі справи і простить усі провини. І ми всі розкаймося за всі провини, які ми вчинили, і за всі погані думки, слова і справи, які не були вчинені згідно з Божим заповідями.

Проповідь провінціала Герцеговинськоїфранцисканської Провінції доктора о. Томислава Первана на прощальній Службі Божій 26 листопада 2000 року

.

«OSTENDE MIHI, DOMINE, VIAS TUAS ET SEMITAS TUAS DOCE ME»
«Покажи Мені, Господи, свої дороги і навчи мене ходити ними»

Отче Єпископе, дорогі брати францисканці і священники, дорога мати Луціє, брати і сестри покійного отця Славка, дорога родино і друзі, дорогі вірники, дорогі паломники і наш дорогий отче Славку!

Якщо б мене хтось запитав, які читання читати, це був би перший розділ із пророка Єзекіїля, де йдеться про пастирів, а друге — наступне – з першої глави до Коринтян, де йдеться про кінцеву перемогу Христа над смертю, де навіть над краєм прірви Бог є всім і в усьому, а також де у Євангелії написано про кінцеву добу перед Господнім судом, де Господь сам розділяє людей на два табори, намалих і найменших, і на тих, які не мають ні серця ні душі.

На цьому місці найбільше мені б хотілося висловити велику похвалу і вдячність від імені своєї парафії і від себе особисто, долучитися до незліченної кількості слів співчуття, телеграм, листів поштою, телефонних дзвінків, а також подякувати всім за присутність тут із нагоди раптової раптової смерті отця Славка.

Євхаристія є актом подяки, жертви і приношення, це і є моя молитва за вас усіх.

Євхаристія є вдячністю за ваше життя, людське, християнське, францисканське, монаше, священиче. Життя, яке є і було в усьому великою жертвою, одне велике віддання, одне велике серце за всіх людей. І тому ми у єдності складаємо подяку за отця Славка, який був із нами тут у Герцеговиніяк невтомний апостол, а для францисканців був людиною Божою і молитовною, orationis et devotionis, доживши своє життя там, де любив так часто бувати: на Крижевці.

Якщо б я хотів від себе сказати про його життя, то висловив би це думкою з Біблії, молитвою псалмоспівця. Отче Славку, Господь відкрив Свої дороги, щоб ти ходив його шляхами, шляхами Євангелії і дорогою навернення. . У своїй докторській дисертації о.Славко досліджував процес навернення та релігійної педагогіка. будучи у Господній і Материнській школі, на Господніх дорогах і шляхах

Для всіх нас ця смерть стало несподіваною. Якщо для псалмоспівця число наших днів 70 років, якщо ми сильні 80, а цих 55 років життя о. Славка — початок на сьогоднішній час нормального людського життя, яке люди зазвичай очікують, аби починати жити на цій землі. Тим не менше, я можу говорити з цілковитою впевненістю, виходячи з власного досвіду, але з вашим схваленням, що отець Славко прожив, кажучи по-людськи, не одне, а три життя. Не два, а три, бо не знав утоми, відпочинку, ніколи не лягав спати допівночі і ніколи не зустрічав схід сонця у своїй кімнаті. Як псалмоспівець молився: "Прокиньтеся, ліри й арфи, прокиньтеся, зорі ранкові”— і правда, прокидалися зорі ранкові від його молитви, щоденним паломництвом на гору об’явлень і на Крижевац. Прокинувшись рано, він пішов на гору, де й насталадуже рання смерть, параліч серця.

Отець Славко мав безмежне серце. Він не мав часу думати про себе, про своє здоров'я, хвороби, він ніколи не скаржився ні на що, що його турбувало, хоча мав слабке здоров’я. Особливо коли була холодна погода, грип і різні інфекції, які негативно позначалися на його імунній системі. Він невтомно працював щодня, не маючи часу на себе і несучи свій хрест протягом двадцяти років, підніс його до гори Хреста і там під хрестом Господа він залишив свій хрест, аби прославитись у вічності. Крижевац, на якийпіднімався в будь-який час із паломниками, до підніжжя Хреста, перемінив отця Славка і був для нього, як для Ісуса була Голгофа по Євангелії від Йоана: остаточне прославлення Сина Божого. "Яж, коли відземлі буду піднесений,усіх притягну до Себе”. Хрест як остаточна перемога, хрест, який був знаменням Фавору. Господи добре нам тут бути...І отець Славко залишився там, біля хреста, на Крижевці, несучи хрести свої і хрести незліченної кількості паломників, хрести Меджуґор’я, хрести свого народу, Церкви й цієї парафії. Він помер, як його Господь. Не на дивані або в ліжку, не в оточенні братів або найрідніших, але під хрестом, на холодному камені. Скільки символів у цій смерті? Отець Славко доніс свій хрест під хрест Господній і залишив його там, аби потім, після смерті, багатьох притягнути. Бачу місцевого єпископа, всю провінцію, так багато братів і священиків, вірних, паломників, якіпройшли тисячі кілометрів, аби попрощатися й подякувати. Смерть як місце зустрічі, що збирає нас усіх і де ми всі рівні.

Дорогі брати і сестри!

Що сказати на цьому місці? Я знаю його з 1961 року. Вперше я зустрівся з ним, коли закінчив перший рік середньої школи у вищій духовній семінарії, а його тільки прийняли в семінарію. Там ми й познайомилися. Він сказав мені худий хлопець, який був прийнятий в семінарію і тепер їде в Дубровник .Так ми виросли і сформувалися разом у цій провінції, працювали разом, співпрацювали, особливо тоді, коли я був священиком у Меджуґор’ї, протягом цих шести комуністичних років, у нелюдських умовах з Божою поміччю комунізм і безбожна система почали розвалюватись. Розпочався світанок новоїсвободи для світу і хорватського народу. Великий французький мислитель і письменник Леон Блуа, ревний католик, процитував прекрасну думку, сказану першою жінкою-письменницею у Французькій академії Марґерит Юрсенар. Цитата звучить так: "Існує тільки одне нещастя — не бути святим.”. Вираз лякає нас, але ми не маємо права боятися цього виразу. Людина як священне і святе, і все залежить від нас, чи бути святими, ставити кращими, ніж ми є. І сьогодні, в цей день, чітко говорить голос Бога. Він говорить нам у всіх ситуаціях, які відбуваються навколо нас, у подіях, говорить нам через історію і через людей. Але Христос сказав ясно: "Вогонь прийшов Я кинути на землю..." Що прагнула і прагне від нас Богородиця через Меджуґор'є і Свою постійну присутність у сучасному світі? Хоче тільки одного: поширити Боже царствона землі. Бог-цар, Христос є Цар для всіх нас, слабких людей. Чого бажав отець Славко? У всіх молитвах, незліченних поклоніннях і проповідях, конференціях і працях, — тільки одного: Ісус є мій Бог, Йому поклоняюся, для Нього живу, Він є для мене всім! Йому тільки служу, Йому поклоняюся, але і у братові ближнього бачу Бога. Через Марію до Ісуса, але і через Ісуса до Марії!

Він знайшов натхнення в Ісусові Христі і у Францискові. Христос нічого не писав, Він Той, Хто сіяв слово, щоЙого учні записали. І протягом життя отець Славко ті слова виконав до кінця. Слова, впавши на благодатний ґрунт віри в серці, принесли стократні плоди.

Образ Франциска завжди надихав його.Франциск також, як Христос, — учитель для всіх нас. Франциск найбільший з великих, обравши бідність, служачи бідним, був для отця Славка натхненням. Він пройшов випробування віри, й тому в його особі була втілена любов до людини і до Бога. Він хотів бути променем світла в ночі цього світу. Ми знаємо, що кілька променів не освітить ніч, і кілька хвиль не підніме океан, але якщо людина захоплювалася чудесним сотворенням квітки, ділила шматок хліба з бідними — такі речі змінюють світ найбільше. Це нам сьогодні й говорить Євангеліє про остаточну зустріч із Господом Ісусом на судному дні, і отець Славко прийняв це і жив цим буквально.

Якщо б Господь сказав: «Слухай, отче Славку, завтра ти помреш», я думаю, що він ні на секунду б не зупинився і не перестав би робите те, що робив, бо те, що він робив, мало одну мету:прославити Бога, служити Йому. Не здавався, коли піднімався на Крижевац, не відмовлявся від молитви й поклоніння, не відмовилися від порад багатьом людям, од відвідування найнещасніших. Якщо б Господь, можливо, дав нам таке послання, ми б, швидше за все, пішли у свою кімнату, спробувавши ще раз у житті максимально використовувати всі дані нам моменти благодаті. Можливо, ми б задумалися над цим Божим словом, зробивши вибір прожити життя по-іншому. Отець Славко перед таким Божим словом просто продовжував робити те, що він робив. Запитували одні певного святого, чому він ніколи не відчуває страху, чому не боїться. Відповів їм святий: «Тому що кожного дня думаю про свою смерть! Люди мають страх і бояться всього навколо себе, і за все, чим володіють... Проте, зустрівшися зі смертю, розуміють, що все відносне. Смертьмає реальну міру життя, вона ясно говорить, для чого людини повинна жити і з чого черпати силу».

Думка про смерть повинна робити кожного з нас іншим.Насправді живемо недовго і Тому треба завжди залишати після себе вказівки любові. Прокладати шляхи, якими можуть проходити інші. Христос так полюбив людей, «Своїх, які були усвіті,полюбив їх до кінця», що Своїм прикладом показав їм, наскільки смиренність і любов необхідні для вступу в Царство Боже. Він омивав апостолам ноги, які є найбільш забрудненими членами людини, але у своїй любові Ісус доторкнувся до забруднених і поранених людських ніг, торкнувся ахіллесової п'яти кожної людини. Що ще нам сказати про те, що отець Славко лишив після себе? Він пройшов через цей світ, робивши добро, проголошуючи Ісуса Христа, проповідуючи євангелію, прославляючи Євхаристію, поклоняючись Христу в євхаристії та на Хресті, торкаючись людських ран, ахіллесових п’ят.

О.Славко знав, що є справи і слова. Віддаючисебе самого до кінця тим, які найбільше потребували допомоги, допомагав духовно і матеріально багатьом людям. Сповняючи словаІсуса "Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас", «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх») отець Славко віддав своє життя за всіх, особливо рідних і близьких, за тих, кого ніхто не любив, кого покинули і від кого відмовилися, за тих, хто грішив і мав людську ненависть, маючи сильні зранення, Він втішав їх, зціляв рани, забував про себе. І тому він помер так скоро, віддавши себе до кінця.

Наш дорогий отчеСлавку! Ми вдячні Богові, що ти був із нами. Ми вдячні Йому, що Він покликав тебе до нашої францисканської спільноти. Ми вдячні йому за дари, якими він наділив тебе. Ми вдячні твоїй родині. Віруємо , що тепер маємо тебе на небесах як заступника й помічника, цілителя всіх ран, тяжких для цього народу й Церкви, а також посередника , який просить Христового миру, миру Христа Царя для всіх нас.

Ми впевнені, що він зміг зустрітися з Господом лицем до лиця, очі в очі, коли став перед Його престолом, так і говорить нам сьогоднішнє Євангеліє , яке читається на свято Христа Царя. Він пройшов через Господню школу служіння. І тому ми впевнені , що він отримає свою нагороду.

І багато людей після зустрічі з тобою можуть сказати: "Дякую Господу, що була так людина,як отець Славко. Дякую цій людині, через яку Бог мене любив". І ти, отче Славку, зміг у своємужитті сказати ствердно: "Є такі люди, через яких я відчував любов Бога, через яких стають ближчими до Бога, Ісуса і Марії."

Віддавсебе на служіння Марії, Матері Ісуса, на служіння у Її присутності тут і в усьому світі. Впевнені, що Церква Христова ніколи цього не забуде. Святий Ієронім сказав: "Не треба сумувати за померлими, але будьмо вдячні, що ми жили з ними, і що ми з’єднані з ними. Ми віримо, що вони з Богом, і той, хто з Богом, пов'язаний з усією родиною Бога." З цією думкою я висловлюю співчуття твоїй матері Луції, братам, сестрам і всій твоїй родині.

І на закінчення, наш дорогий отче Славку, хочу тебе попоросити: прости нас усіх, якщо був у наших очах або поглядах не прийнятий. Ти хотів до кінця бути католиком, апостолом, францисканцем, хорватом з Герцеговини. Тим не менше, залишаються простими і ясними, слова Христа: "Заїхніми плодами ви пізнаєте їх”. Твої плоди ми бачимо збудованими на молитві, на колінах, у пошуках Божої волі через знамення часу. Ти пішов перед нами, та завжди лишаєшся зв'язаний з нами, в наших серцях. Хочу тобі ще раз подякувати за все, спочивай у мирі Господнім.

ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО

СЛОВО О. ІВАНА ЛАНДЕКИ ВІД ІМЕНІ БРАТІВ-ФРАНЦИСКАНЦІВ іЗ МЕДЖУҐОР’Я

У п'ятницю, як завжди, парафіяни та паломники молилися хресну дорогу на Крижевцю, і для отця Славка ця, одна з сотень і сотень Хресних доріг, стала останньою. Для всіх нас ця новина стала потрясінням. Отець Славко помер на своєму улюбленому місці молитви на горі Крижевац.

Ми часто говорили між собою і йому, що він, мабуть, помре або на Подбордо (гора об’явлень) або на горі Крижевац. Якщо б він мав можливість вибрати місце своєї смерті, то, звичайно, вибрав би Подбордо або Крижевац. Ці дві гори були для нього всім: його кімнатою, його робочим столом, його інтер’єром, його накращим місцем молитви. Тут для нього Господь і Богородиця були дуже близькими, живими, людськими і божественними водночас.

А за все інше я можу тільки дякувати.

Дякую тобі, що ти прокладавдорогу до Цариці Світу, яка хоче привести нас до Свого Сина.

– Що був учителем молитви, посту.

– Що був учителем доброчинності і ніколи не відрікався від цього.

– Порядок речей у житті отця Славка був ясним: Бог і Божі речі, Богородиця і здійснення всіх Її планів через парафію.

– Він був друг дітей-сиріт і вдів, ув'язнених, захисник відкинутих і загублених, тих, яких ми уникаємо (такі люди нині стоять попереду всіх біля вівтаря).

- У вас є надія, — говориввін і давав шанс тим, кому зазвичай його не дають. І часто був правим. Щодо таких людей він ніколи не вагався, чи постукати в двері. І двері завжди були відкриті для нього.

– Він прожив лишень близько п'ятдесяти років, але місія його життя була виконана до кінця.

Дорогий отче Славку, твоє життя була відзначене не тільки успіхами, але й терпіннями. Я знаю, що в останні роки, особливо останнім часом, ти дуже страждав .

Пробач, що не могли з тобою завжди йти слід у слід. Ти часто були занадто швидкий у своїх ідеях і планах. Ти вже був на півдорозі, а ми тільки починали тебе розуміти.

Нам тяжко, що ти не з нами, але ти народився для неба. Дякую тобі, що ти відповів на Господній заклик і заклик Богородиці. Воля Господня для нас є останім словом і ми його приймаємо.

Дорогі парафіяни й паломники, протягом наступних місяців приїжджатимуть люди й питатимуть: " Де отець Славко, чи він удома?” Говоріть: "Так, він у себе вдома!" Вічний спокій даруй йому, Господи

ПРОПОВІДЬ СВЯЩЕНИКА МАТЕ ДРАГІЦЕВІЧА ВІД ІМЕНІ ЦЕРІНСЬКОЇ ПАРАФІЇ

І рідна парафія Церінська сумує і оплакує свого великого сина отця Славка Барбарича, який так раптово пішов від нас.

Сказав: великий!

тому що невтомно молився;

тому що був вісник Божого слова і послань Богородиці по цілому світу;

Якщо Святий Франциск Ксав'єр на Далекому Сході, будучи місіонером, охрестив більш ніж 40000 осіб, отець Славко вказав шлях до Бога мільйонам людей;

тому що був великим благодійником для маленьких дітей і дітей-сиріт, хворих, наркоманів, старих і немічних;

тому що він мав співчутливу францисканський душу;

тому що, як святий Франциск, любив усе сотворене Богом. Був екологом нашого часу з гаслом "Більше квітів, менше сміття”;

тому що був доктором теології, але не на папері, — був доктором теології серця, і цей докторат отримав у школі Богородиці. Свою теологію серця виражав письмовою і усною мовою, і ніхто зі слухачів або читачів не міг лишатися байдужим у своєму серці;

Богородиця в Меджуґор’ї вказала нам три місця, на яких являлася: Гора об’явлень, гора Крижевац і церква, де отець Славко часто лишався, молився і відновлювався, щоб через нього слова Бога торкнулися людських сердець. На Горі об’явлень Богородиця запрошує пізнати самих себе: в молитві хресної дороги на Крижевцю на відречення всього, що маємо недоброго і гріховного, а у церкві запрошує нас до таїнства зцілення й духовного оновлення: свята сповідь і свята Служба Божа була в отця Славка головною, і її він вкладав у серця паломників.

Однак велика людина вгорі не повинна спуститися, але мусить іти далі вгору. І так із нашим отцем Славком, який піднімався на гору Крижевац, молячись хресну дорогу Господню, і, коли піднявся на вершину своєї Голгофи, Господь забрав його до себе.

Рідна парафія Церінська прощається зі своєю великою людиною зі смутком, але також із вдячністю, гордістю, з надією.

Дорога мамо, брати й сестри, родичі та друзі покійного отця Славка.

Всі разом сумуємо, але прощаємося, дякуючи Богові, що у нашій парафії Церінській, у нашій сім’ї була така велика людина. Попрощаємося з гордістю, що отець Славко був великою людиною, але попрощаємося з твердоюнадією на Богородицю, яка сказала: «Ласкаво прошу, сину мій, в руках Отця і Матері, і дякую тобі, що відповів на мій заклик!”

ПРОПОВІДЬ

ДІТРІХА ФОН ШТОКХАУЗЕНА

ВІД ІМЕНІ СВЯЩЕННИКІВ З УСЬОГО СВІТУ, ЯКІ ПРИЇДЖАЛИ ЯК ПАЛОМНИКИ В МЕДЖУГОР’Є

Шановний, дорогий отче Славку.

Сьогодні я хочу подякувати тобі від імені багатьох німецькомовних священиків і від імені священиків з усього світу, які приїхали в Меджуґор'є і чия віра відродилась і стала глибшою. Я хочу подякувати тобі за безліч молодих людей, які тут, у Меджуґор'ї, відчули духовне покликання і відкрили для себе любов Бога.

Твоє життя є прикладом для всіх нас, служінням Служби Божої, через лекції та проповіді, через слова написаних тобою книг і твоє глибоке свідчення віри й любові, яку Бог дарує людям і всім створінням. У Меджуґор’ї ти не тільки зрозумів Божий заклик, але став переконливим інструментом для утвердження віри й навернення. Усім паломникам, які сюди приїжджали, ти показував, яка важлива й потрібна в цьому світі любляча рука нашої небесної Матері, для того, щоб легше і більш свідомо ми могли йти до Бога. Ти показав нам шлях зустрічі з Богом у цьому світі, у служінні Служби Божої, у багатьох сповідях, в Адораціях, у поясненні Святого Письма і через таїнства. Через зустрічі з незліченною кількістю паломників із різних країн світу, а також через свої книги, перекладені багатьма мовами, ти допомагав людям відкриватись на глибоку і щиру віру в Бога, повірити в те, що Бог-отець є наш Батько, Який любить безмежно.

Твоя раптова смерть на Крижевцю, між 13ю і 14ю годинами на закінчення хресної дороги, дала нам ясне розуміння, що наш люблячий Небесний Отець прийняв жертву твого життя. Щодня на світанку ти піднімався на гору Крижевац або на Гору об’явлень, завжди тримаючи в руках вервицю. Свято Христа-Царя є для нас знаком того, що Христос, Цар і Господь життя, прийняв служіння твого життя і що Богородиця, Цариця Миру, запровадила тебе в Царство Миру Свого Сина. У вчорашньому посланні Богородиця сказала, що ти,отче Славку, народився на небесах.Ми радіємо за тебе всім серцем, бо ти заслужив бути в небі, ти віддав усе своє життя, допомагаючи Цариці Миру. Богородиця говорить нам у посланні, що ми маємо нового заступника в небі. І тому просимо тебе, щоб у небі ти залишився з нами з тією енергією і з тією ж турботою, з якою був тут на землі і в Меджуґор’ї. Ще раз сердечно дякую тобі за твою дружбу, любов і за твоє зразкове життя. Побачимося в раю!

ПРОМОВА МАҐДАЛИНИ ПАЇЧ ВІД ІМЕНІ ДІТЕЙ І СПІВРОБІТНИКІВ ”МАЙЧИНОГО СЕЛА”

Дорогий отче Славку,

Ми все ще чекаємо на тебе!

У п'ятницю, по закінченні хресної дороги, ти мав прийти у Майчине Село. Не знаю, чи хотів бачити когось конкретного чи всіх нас. Але тепер ми всі тут, у цих рядах, повних печалі. Прийшов навіть Мая з Біловара, є Борис і Тоні, які, здивовані, мовчать, і тітка Роза, яка молиться за тебе на вервиці "Радуйся, Маріє”.

У п’ятницю ввечері ми запитували, чому і куди ти йдеш, і бачили, як наші сестри-монахині, які замість відповіді на наші питання довго мовчали.

Деякі з нас досі не можуть зрозуміти, що сталося,деякі навіть не пам'ятають твого обличчя, але в кожному з нас — серце, сповнене смутку, а деякі бажають сказати тобі велике дякую.

Дякую, отче Славку, що мав намір заснувати Майчине Село, дякую, що ти приймав нас усіх, таких різних. Дякую за те, що вчив нас бути відважними у житті.

Дякую, що і ми бачили, що іграшки різного кольору, що "Нутелла” є солодкою і що на гойдалці потрібно два місця. Дякую, що й ми до першого причастя з іншими дітьми могли йти в білих сукнях. Дякую за те, що навчив нас любити Богородицю й молитися Богові, дякую тобі за те, що ми зрозуміли, що означає слово "любов, і як нам мало потрібно, і тільки момент твоєї смерті дав нам зрозуміти твою любов і жертву. Тепер ми знаємо, що кожен маленький шматочок паперу, кинутий на дорозі, кожна погана оцінка, кожен непослух до тітоньки був образою. Тому ці листи є обітницею вірності твоєму слову і твоєму служінню.

Коли ми по-людськи тужимо, ти нас запитуєш: «Діти, де ваша віра?”. І коли бачимо тебе в єдності з твоєю і нашою Мамою, страждання наше легшає. І це наша єдина надія, а після твоєї смерті Майчине Село стає для нас великим сиротинцем.

Безсумнівно, ви будете мати страх, коли ми скажемо, що, як і раніше, чекаємо на тебе. Радій і чекай на нас, ми знаємо, що ти у Небесному Царстві, і в той час ми уявляємо, як ти обернувсяспиною, злегканахилений уперед, залишаєш Майчине Село, і вперше не говоримо: "Отче Славку, до побачення”, але зі зраненим серцем, чистими дитячими душами й голосами, сповненими ентузіазму, промовляємо: "До побачення і дякуємо тобі, наш дорогий отче Славку!”